Любов’ю квітнуть вишиванки

Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

В ній ходити модно, стильно і красиво.

В ній душі наснага, материнська ласка,

Це митецький витвір! З твоїм Днем, краса і казка!

Закарпаття – одна з небагатьох областей, яка може похвалитися  великою різноманітністю локальних варіантів вишивки. Як одягової, так вишивки інтер’єрного призначення. Чим характерна саме закарпатська вишивка? Тим, що у ній поєднано народні традиції не тільки українців, а також багатьох нацменшин, які тут проживали впродовж багатьох століть.

Вітаю зі святом — Днем вишиванки! Вишиванка — це один з головних символів нашої культури, яскравої й неповторної. Бажаю вам кожен день зміцнювати свою українську ідентичність, процвітати й радіти кожному дню в Україні! Вітаю!

 Вся краса та величність вишиванки Закарпатської області тут: https://varosh.com.ua/projects/korinnya-istorychne-vbrannya-zakarpattya-v-obrazah-suchasnyh-zhinok

 

До роковин Дня пам’яті жертв політичних репресій 

Щороку у третю неділю травня українці вшановують пам'ять жертв політичних репресій – мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму ХХ століття.

У цей день ми згадуємо кожного, хто був необґрунтовано звинувачений у злочинах, був позбавлений рідної домівки і висланий на чужину, відправлений у виправно-трудові табори та тюрми, був знищений каральною системою.

Вічна пам’ять жертвам політичних репресій!

У зв’язку зі скорботною датою в бібліотеці –філії №6 відкрилась книжкова виставка «РОЗСТІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ ».

«Розстріляне відродження» «Розстріляне відродження» — літературно-мистецьке покоління 20 - початку 30-х рр. в Укра­їні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знище­не тоталітарним сталінським режимом. Література цього періоду відзначається багатством стилів, жанрів, вершинних мистецьких надбань. З великою енергією в галузі розбудови літератури в цей час працювали М. Зеров, Микола Хвильовий (Фітільов), С. Єфремов, М. Куліш, М. Семенко, М. Драй-Хмара (Драй), П. Филипович та інші. До найвидатніших представників «Розстріляного відродження» належав і новеліст Григо­рій Косинка (Стрілець). Термін «Розстріляне відродження» вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-1930-х рр. За це десятиліття (1921—1931 рр.) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне від­ставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5 000 письменників). Це відродження було пов’язане з тим, що українські митці навіть за умов замовчування й заборони створили тексти, гідні світового поціновування. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12- 13 травня відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового у харківському будинку «Слово». Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення були роз­стріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан (А. Баб’юк), Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко (Снісар), Михайло Яловий та інші. Загалом в один день, за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 представників української інтеліге­нції — цвіту української нації. Вийшовши в масі своїй з нижчих верств населення (службовці, різночинці, священики, робіт­ники, селяни), нове покоління української еліти часто не мало можливості здобути систематичну освіту через війну, голод та необхідність заробляти хліб насущний. Але, працюючи «на грані», намагаючись використати будь-яку можливість ознайомитися зі світовою культурою, розправити віками скуті крила творчості, вони просякалися найсучаснішими тенденціями і творили справді актуальне мистецтво. Головними складниками новітньої еліти, її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. У більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особис­тість, а не на масу. За їх зовнішньою «радянськістю» ховалися глибокі пошуки й високі запити. Проза поділялася на дві течії: сюжетна і безсюжетна. У безсюжетних творах головним було не речення чи слово, а підтекст, дух, «запах слова», як казав Микола Хвильовий. Стиль сильних почут­тів та проникнення в сутність явищ називають неоромантизмом чи експресіонізмом. У цьому напря­мку працювали Микола Хвильовий, Юрій Яновський, Андрій Головко, Михайло Яловий, Олекса Близько, Лесь Курбас, Микола Куліш та багато інших. Головна ідея новели «Я (Романтика)» Хвильового — розчарування в революції, кричущі супе­речності і роздвоєння людини того часу. Головний персонаж — людина без імені, а значить, без індивідуальності, без душі. Заради революції він вбиває свою матір і карає себе думкою, чи варта була революція такої жертви. У романі Валер’яна Підмогильного «Місто» вперше в українській літературі проявилися еле­менти філософії екзистенціалізму. Головний герой в прагненні насолоди йде від задоволення фізи­чного до найвищих релігійних потреб. Проте навіть у такій складній тематиці письменник не пере­творює роман на просту оповідь «людної» філософії, а творчо осмислює її у застосуванні до нашо­го національного світовідчуття. У поезії найцікавішими є шукання символістів Олександра Олеся (Кандиби) і Павла Тичини. У своїй збірці «Сонячні кларнети» Тичина відбив всю широту освіченого і тонкого розуму, який споглядає багатство української природи, бажаючи докопатися до її першопричин. Коли Комуністична партія СРСР зрозуміла свою поразку в боротьбі з українськими письменни­ками, вона почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репре­сії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович (Давидов), Остап Вишня (П. Губенко)), замовчування (Іван Багряний (Лозов’ягін), В. Домонтович (Петров)), еміграція (В. Винниченко, Є. Маланюк) або писання програмових творів на уславлення партії (П. Тичина, М. Бажан). Більшість митців була реп­ресована і розстріляна. Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку «Золотий бумеранг», другою назвою її було «Рештки загубленого, репресованого та знищеного». Твори здавали до спец- сховів, забороняли, замовчували, багато з них були назавжди втрачені. Дещо функціонувало в сам- видаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходило за кордоном. Трагічна доля покоління 20-30-х років демонструє всю силу українського духу, його творчий потенціал, необхідність свого шляху й незалежності від впливу інших культур. Представників інтелігенції, що належать до «Розстріляного відродження», умовно поділяють на кілька груп, обумовлених їхнім життєвим шляхом під час та після сталінських репресій. Першу групу безпосередніх жертв терору становлять письменники Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Марко Вороний, Микола Куліш, Микола Хвильовий, Михайль Семенко, Євген Плужник, Микола Зеров, художники-бойчукісти, Лесь Курбас та багато інших, що були знищені фізично, тобто страчені або померли в концтаборах, чи вчинили самогубство, перебуваючи за пів­кроку від арешту. Незважаючи на те що більшість з них була реабілітована ще в кінці 1950-х років, їхній мистецький чи науковий доробок, як правило, заборонявся в СРСР й надалі або ознайомлення з ним не заохочувалось радянською владою, замовчувалось те, що такі діячі взагалі існували. До того ж багато, особливо пізніх, творів таких митців було знищено репресивними радянськими ор­ганами в сталінський період. Частині репресованих й переслідуваних представників української радянської інтелігенції вдалось уникнути найвищої міри покарання і вижити в тюрмах та концтаборах. Причому декому з них вдалося навіть втікати з концтаборів (Іван Багряний). Відбувши свій строк, Остап Вишня про­довжував писати, а Борис Антоненко-Давидович, якого звільнили лише після реабілітації у 1957 році, до кінця життя залишався в опозиції до радянського режиму. Третю умовну групу становлять ті діячі культури, які уникли репресій, але через те, що їхній доробок теж був далеким від соцреалізму і вузьких партійних рамок, він був також засуджений ра­дянською владою. Творчість таких осіб теж забороняли й замовчували, твори вилучали зі сховищ і знищували. Більшість цих осіб померла ще до розгортання масових репресій (Леонід Чернов (Мало- шийченко), Олександр Богомазов, Гнат Михайличенко), дехто врятувався завдяки тому, що відійшов від активної діяльності, як, наприклад, Марія Галич, дуже небагатьом вдалось вчасно емігрувати (Юрій Клен (О. Бургардт). До четвертої групи належать митці, чия творчість або чітко відповідала компартійним нормам, або ж (здебільшого) зазнала в період сталінських репресій значних змін. Страх за свою безпеку в умовах масового терору змушував швидко пристосовуватись, перетворюючись на пропагандистів від мистецтва. Твори Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Івана Кочерги й багатьох інших, створені в цей час та в подальшому, не мають високої художньої вартості, індиві­дуальності форм і стилів, є типовими зразками соцреалістичного пропагандистського мистецтва. У тридцяті роки була також знищена і значна кількість діячів культури старшого покоління, яка стала відомою ще до приходу радянської влади і належала до покоління діячів початку XX століття, а не 1920-1930-х років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Завдяки політиці українізації вони активно включились у процеси розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УРСР; дехто з них задля цьо­го повернувся з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під вла­дою Польщі, як Антін Крушельницький з родиною.

                                                             

День Європи в Україні

                  Виставка до дня Європи

День Європи – свято держав-членів Європейського Союзу та Європейського Співтовариства. Згідно з Указом Президента в Україні урочисті заходи проводять щорічно у третю суботу травня.

Намагаючись інтегруватися в Європейське співтовариство, Україна і почала відзначати День Європи. На Україні це свято сприймається як спосіб приєднання до тих цінностей, яких дотримуються в ЄС.

Познайомитись ближче з Європою, її країнами та народами, дізнатись, як Україна крокує в Європу можна з книг та періодики у нашій бібліотеці-філії №6 на тематичній книжковій виставці : “ Вивчай Європу – змінюй Україну ”.

Ніколи знову!!!

 

ДЛЯ ТЕБЕ, МАТІНКО МОЯ!!!

День матері, який відзначається в другу неділю травня - це одне з самих зворушливих свят. І невипадково - від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Краса материнства в усі століття оспівувалася кращими художниками, письменниками і поетами. Саме про ці твори йшла мова на заході, який пройшов в Ужгородській гімназії №16 з учнями початкових класів, до Дня Матері.

Там, де матуся, здається, стає тепліше, піднімаються трави, розцвітають квіти, радісно щебечуть пташки. Ось і учні, як оті пташенята щебетали про своїх мам, казали слова вдячності і любові, читали про них вірші, дзвонили мамам і говорили : Спасибі тобі мамо, і я тебе люблю!!! А наприкінці свята всім присутнім бібліотекар Зейкан Наталія роздала буклет-розмальовку, щоб кожна дитина її розфарбувала і подарувала мамі.

Цього року День матері в Україні святкуватимуть 9 травня. Зверніться до бібліотеки-філії №6 та доберіть для привітання чудову поезію, запропоновану книжковою виставкою, яка продовжуватиме свою роботу до 15 травня. Ми чекаємо на Вас.

 

                             Біль і крик душі - Чорнобиль!

Події цього дня стали однією з наймасштабніших трагедій для людства. Вибух, який зруйнував життя тисячам людей і утворив багатокілометрову зону відчуження, назавжди закарбувався в пам’яті не одного народу.

 26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС пролунало два вибухи. Спалахнув реактор, в якому у той час знаходилося близько 200 т урану. Крізь зруйновану обшивку радіоактивні речовини вирвалися назовні, отруюючи усе живе навколо в радіусі багатьох кілометрів.

 До ліквідації наслідків катастрофи було залучено загалом близько 240 тисяч рятувальників. Перші пожежники, які прибули гасити полум’я, не мали спеціальних засобів захисту, тому отримали високі, навіть смертельні, дози радіації.

 Але саме завдяки вогнеборцям, які жертвували своїми життями, вдалося запобігти водневому вибуху, що міг відбутися, якби реактор продовжував палати. Згодом підрахували, що загальна радіація ізотопів, викинута тоді в повітря, була в 30 разів більшою, ніж під час вибуху атомної бомби в Хіросімі, і першими, хто відчув її на собі були працівники станції та рятівники.

Одразу після аварії було опромінено понад 8,5 мільйонів людей і забруднено 155 тисяч квадратних метрів територій. Навіть після того, як пожежу погасили, реактор ще кілька тижнів продовжував викидати неймовірну кількість радіації, доки його не засипали сумішшю піску, свинцю та бору.

 Тим часом поки рятувальні служби боролися з безпосередніми наслідками катастрофи, решта населення ще й не здогадувались, наскільки страшна трагедія відбулася зовсім неподалік. Уряд СРСР старанно приховував аварію. Ніхто не організовував термінової евакуації, людей навпаки закликали не хвилюватися і продовжувати своє звичне життя, так ніби нічого й не трапилося.

Офіційне повідомлення про трагедію СРСР змусила зробити міжнародна спільнота, оскільки вже наступного після катастрофи дня у різних державах світу почали фіксувати аномальне підвищення радіації. Першою на сполох тоді забила Швеція.

Першого травня в Києві ще проводили масштабний парад, в якому брали участь тисячі людей, в той час, як рівень радіації там перевищував фоновий у кілька десятків разів. Усвідомивши масштаб трагедії, евакуацію все-таки розпочали. Людям говорили, що це тимчасовий захід і вони дуже швидко зможуть повернутися. Але більшість з них, насправді, назавжди залишали на отруєних територіях своє колишнє життя.

 Їм забороняли брати практично будь-що, адже розуміли, що кожна з речей вже опромінена смертельною дозою радіації. Безліч домашніх улюбленців залишилися без господарів, кинуті віч-на-віч з жахливою катастрофою. З 30-кілометрової зони відчуження було вивезено 115 тисяч осіб. Згодом небезпечний реактор накрили бетонним саркофагом, який мав би запобігати подальшому забрудненню середовища.

 Через 34 роки після аварії, з огляду на відсутність людей, на цій території утворився умовний заповідник. В чорнобильській зоні знайшла притулок безліч видів тварин та птахів, серед яких все частіше можна зустріти рідкісні види. І хоч територія ще не зовсім безпечна для постійного проживання, поодинокі люди починають на ній заселятися.

До зони відчуження нерідко організовують екскурсії, і бажаючих неймовірно багато. А журнал Forbes навіть включив це місце до переліку найекстравагантніших туристичних місць. Щороку, 26 квітня, весь світ згадує і вшановує пам'ять про загиблих.

 

2 квітня  День дитячої книги

Вітаємо всіх з Міжнародним днем дитячої книги це свято, встановлене у 1967 році з ініціативи та за ухвалою Міжнародної ради дитячої книги. Відзначається щороку 2 квітня — в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена.

І звичайно королем свята вважається видатний казкар Андерсен. Перу чарівного казкаря Андерсена належать 6 романів, 51 п’єса, 25 книг подорожніх нотаток, вірші, проте в літературі він залишився перш за все, як автор казок та історій. Ним написано 212 казок, що склали 24 збірки.

Світову славу Андерсену принесли його казки, в яких поєднується романтика і реалізм, фантазія та гумор і сатира.

Багатьом з нас казки Андерсена знайомі з дитинства, майже всі ми читали їх, переглядали мультфільми, гортали кольорові сторінки його казок в яких відкривали дивовижний світ добра і зла, любові і дружби, магії і краси.

День Дитячої книги водночас є днем вручення премії Андерсена за видатний внесок у дитячу літературу найкращім письменникам і художникам ілюстраторам дитячої книги. Лаурятів оголошують один раз на 2 роки з 1956 року.

Для авторів дитячої літератури ця премія є найпрестижнішою міжнародною нагородою – часто її називають малою Нобелевською премією. Головний номінант отримує золоту медаль з профелем великого казкаря. Друга премія передбачає отримання титулу «особливо відзначений міжнародним журі Андерсена», третя внесення лаурята до почесного списку Андерсена з врученням відповідного диплому.

Лауреатами цієї премії стали відомі дитячі письменники: Елинор Фарджон, авторка казок «Хочу місяць», «Сьома принцеса» та інших, Астрід Ліндгрен, героїв якої -  Карлсона та Малюка знають усі. Туве Янссон, яка вигадала світ дивовижних істот, що населяють долину Мумі-тролів і назавжди стала улюбленою казкаркою дітей всього світу.

Серед наступних іменитих переможців зустрічаємо німецького письменника  Джеймса Крюса з Тімом Тайлером, який продав свій сміх і радість життя – здобув багатство, але щастя не знайшов, італійця  Джанні Родарі у товаристві цибулинки Чиполіно  та інших.

Доречи українські автори теж мають чим похвалитись, адже серед численних лауреатів нагороджених почесними дипломами і внесених до почесного списку Андерсена є два наших співвітчизника. Першим вітчизняним лауреатом став Богдан Чалий за фантастичні пригоди свого чарівного Барвінка з поеми казки «Барвінок і Весна»

У 1979 році ухвалою Міжнародної ради з дитячої та юнацької літератури трилогію «Тореадори з Васюківки» українського дитячого письменника Всеволода Нестайко внесено до «Особливого почесного списку Г. К.  Андерсена»

Запрошуємо усіх у чарівний світ дитячих книг. Адже не можна стати дорослою людиною не прочитавши всіх дитячих книжок. Цього тижня дитячі книги видаються поза чергою!

Не загубитись в різноманітті дитячої літератури вам допоможуть в бібліотеці . Мандруйте разом з бібліотекою і вам ніколи не буде сумно!  

Казки Г.К.Андерсен

1)https://xn--80aaukc.xn--j1amh/cgi-bin/search_m.pl?tag=%C0%ED%E4%E5%F0%F1%E5%ED&sort=id 

2)https://xn----7sbbatgaljrc3bd4bel.xn-p1ai/%d0%ba%d0%b0%d0%b7%d0%ba%d0%b8-

3) https://sites.google.com/site/kazkiandersena/menu/read